Як карпатські «січовики» боронили рідну землю

У ніч з 13 на 14 березня 1939 року на територію Карпатської України вторглися війська Угорщини, які отримали на такий крок згоду від самого Адольфа Гітлера.

А вже 18 березня, після узяття Воловця — останнього населеного пункту, утримуваного «січовиками», угорські війська завершили окупацію Закарпатської України.

Як «Карпатська січ» протистояла угорським дивізіям.Після того як німецький рейхсканцлер прийняв рішення про остаточну ліквідацію Чехо-Словаччини 12 березня Угорщина через свого посла у Берліні Деме Стояї отримала «зелене світло» на захоплення Карпатської України.Відповідальним за підготовку та проведення наступу був призначений начальник Мукачівського гарнізону командир 1-ї гірської бригади полковник генштабу Олойош Белді під керівництвом командира 8-го корпусу (Кошице) генерал-лейтенанта Ференца Сомбатгеї, який очолив Карпатську групу загальною чисельністю до 40 тис чол.Для посилення угрупування, до бойових дій також залучили нерегулярні формування «Рондьош гарди», «Собот Чопоток» та гвардії «чорнорубашників» Стефана Фенцика кількістю до двох тисяч чол.Наступальну операцію на Карпатську Україну провели на трьох стратегічних напрямках: західному, центральному та східному — в ніч із 13 на 14 березня угорська армія невеликими силами почала просування углиб території Карпатської України.О 2:00 ночі підрозділи «Карпатської січі» (у той час — напіввійськової організації, що налічувала 5 тис чоловік) для захисту від угорців за наказом прем\’єр-міністра Августина Волошина отримали зброю на складі хустської жандармерії (41 гвинтівку і 90 пістолетів зі спорядженням).Близько четвертої ранку до заступника коменданта «Карпатської січі» Івана Романа надійшов дзвінок від чеських офіцерів, які вимагали повернути зброю на склад.