Вы защищали нас, когда мы вывозили наши семьи из-под ракетных ударов

Антон Сененко Старший научный сотрудник Института физики НАН Украины Бесстрашно двигаясь военными колоннами прямо под них Ми піднімали руки у вітальних жестах і ви відповідали нам навзаєм — сидячи на броні, крізь стекла Кразів і Зілів, з турелей кулеметів, з хаотичних блокпостів.Ви захищали нас, коли тримали периметр, виводячи з оточення між боями.Ми питали «Ви наші?», а ви волали у відповідь «Морська піхота України!

Евакуація!».Це ви, наїжачившись автоматами і кулеметами крізь вибиті вікна, виводили наші постріляні машини палаючими вулицями темної ночі лютого березня.Коли ми заходили на евакуацію та виходили з вцілілими, ви захищали нас кожного разу, стримуючи росіян в стрілкових боях десь он за тим поворотом і десь у тому парку.Ми чули.Це ви, стійко тримаючи позиції, подекуди навіть не уявляли, скільком цивільним даєте змогу врятувати свої життя.Це ви підхоплювали у нас людей — виснажених та знесилених, немічних та ослаблих.

Перекидали автомати на інше плече, закидали живих собі за спину і переносили останні 200 метрів на той берег.Це ви падали своїми тілами на дітей, затуляючи їх від мінометних обстрілів.Бо ви ж в броні, а у дитини ведмедик.Ви безстрашно мчали на жовтому Богдані просто між позиціями наших і окупантів, щоб вивезти купу жінок з дітьми.І ніхто не смів стріляти, бо тільки навіжені на жовтому Богдані настільки нахабно можуть розривати уявлення про прагнення до порятунку.