Василь Симоненко. Комету не сховати на цвинтарі

Проєкт "Калиновий к@тяг" продовжуємо розповіддю про українського поета й журналіста, яскравого представника шістдесятників Дивною реінкарнацією ввижається мені цей лірик, котрий гостро зблискує в поетичних рядках грайливо розсипаними мудростями: - У мене в серці злиток горя й муки… - Україно, ти – моя молитва… - Я воскрес, щоб із вами жити… Такі натури, навіть виснажені, навіть після безсонної ночі, не пролітають осторонь.

Бо ж у їхні стомлені очі уриваються безцінні поетичні деталі, які просяться у вірш. На це у тих співців краси завжди знаходяться натхнення й час.

Такі вони, солдати гармонії. Колись давно літературний побратим і вірний друг нашого геніального земляка Микола Сом (1935-2013) написав: - Не ми йдемо до Симоненка, а Симоненко йде до нас.