Розвозимо допомогу. У селі Петрушки, що під Києвом, - геть розбомблений дім, але з комина літньої кухні - дим. - Там далі хтось живе? - цікавлюся в місцевого супроводу. - Так, там лишилася жінка з хворою мамою… - Чи можна до вас зайти? - з воріт цікавлюся і інтуїтивно очікую на якийсь спротив чи насторогу.
Але мене спокійно запрошують до зруйнованої російською бомбою хати. Пані Марія сидить під літньою кухнею, яка дивом вціліла. - Проходьте, будь ласка, тільки нам особливо нема куди вас запросити.
Ось бачите, що сталося, - каже пані Валентина, дочка пані Марії. Жінка плаче, я з нею. Бо хто сьогодні може стримати сльози...
Читать на ukrinform.ru