Жителі знищеного села на Харківщині не пізнають не те що своїх садиб – навіть вулиць «На ринку почула слова військового, який розповідав, що приїхав на ротацію з-під Ізюма.
Я з ним заговорила. Питає, звідки я. Кажу, що з Кам’янки. А в нього, уявіть, сльоза потекла. Знаєте, така справжня чоловіча сльоза, скупа і пекуча.
Говорить: «Ми бачили, що з вами робили, але не могли це зупинити». У мене знову почалася істерика… Але я зрозуміла: маю розповідати, що сталося з нашим мальовничим селом, де не лишилося жодного вцілілого будинку».
Читать на ukrinform.ru