Влади́мир Влади́мирович Пу́тин (род. 7 октября 1952, Ленинград, РСФСР, СССР) — российский государственный и политический деятель, действующий президент Российской Федерации и верховный главнокомандующий Вооружёнными силами Российской Федерации с 7 мая 2012 года
Ранее занимал должность президента с 31 декабря 1999 года по 7 мая 2008 года, в 1999—2000 и 2008—2012 годах находился на посту председателя правительства Российской Федерации.
Выпускник юридического факультета Ленинградского государственного университета. С 1977 года работал по линии контрразведки в следственном отделе Ленинградского управления КГБ[12]. С 1985 по 1990 год служил в резидентуре советской внешней разведки в ГДР, работал в Дрездене под прикрытием в должности директора дрезденского Дома дружбы СССР—ГДР. 20 августа 1991 года в звании подполковника уволился из КГБ СССР. В 1990—1991 годах работал помощником ректора ЛГУ по международным вопросам, советником председателя Ленинградского городского Совета народных депутатов Собчака, в 1991—1996 возглавлял Комитет по внешним связям мэрии Ленинграда, был советником мэра, первым заместителем председателя правительства Санкт-Петербурга. С августа 1996 года начал работать в Москве в должности заместителя управляющего делами президента Российской Федерации. После недолгого пребывания во главе ФСБ РФ и на посту секретаря Совета Безопасности Российской Федерации в августе 1999 года был назначен председателем Правительства Российской Федерации.
Апатия диктатора. Действительно ли Пригожин хотел захватить Москву
Сергей Постоловский Писатель, политический аналитик, кандидат политических наук Странный поход ЧВК «Вагнер» на Москву закончился ничем и стал разочарованием для многих вагнеровцев и так называемых национал-патриотов России Тим не менш, саме збройне повстання Євгенія Пригожина стало тим Рубіконом, за яким вже не буде вороття ані для Путіна, ні для самого Пригожина.Сьогодні основним питанням залишається те, чому засновник та лідер ПВК «Вагнер» погодився розвернути свої війська і повірити в якісь гарантії, які Кремль висловим вустами свого білоруського васала Лукашенка.
Аби відповісти на це питання, варто розглянути усю ситуацію з непокорою Пригожина дещо під іншим ракурсом, аніж тим, що подається в ЗМІ.
Аналізуючи весь бунт вагнерівців, потрібно розглянути гіпотезу, згідно з якою Пригожин і не мав цілі брати штурмом Москву. Мета усього його недовгого повстання могла бути зовсім іншою, аніж та, яку переслідують усі заколоти та повстання.Якщо слідувати даній гіпотезі, можна зробити ряд висновків.По-перше, збройне повстання Пригожина на території Росії не мало спонтанний характер, а було добре спланованою, продуманою та заздалегідь підготовленою операцією.По-друге, Пригожин не міг діяти самостійно, не заручившись підтримкою певних осіб, які мали гарантувати йому свою підтримку.По-третє, такі особи можуть бути як представниками іноземних країн (США, Велика Британія, Туреччина, Китай), так і окремими особами чи певною групою політичних, фінансових та військових еліт всередині Росії, що входять до оточення кремлівського диктатора.
Читать на nv.ua
