Букви поспілкувалися з Вікторією, для того щоб дізнатися від неї її історію життя в окупації та свій порятунок, стан справ в окупованому Херсоні та настрої містян.Для мене, як і для більшості українців, війна почалася о п’ятій ранку, 24-го лютого – це був найдовший день у моєму житті.
Десятки дзвінків, сотні повідомлень близьким і друзям, зібрана валіза і головне питання, яке залишалося без відповіді: куди їхати, щоб сховатись?
Та бігти було нікуди, бо закордон ми не розглядали як такий, а в Україні безпечного місця вже не було. Тому ми вирішили залишитися в місті – весь день моніторили новини та молилися за тих, хто від’їжджав на фронт, бо за першу добу серед родичів і друзів таких стало більше десяти.О восьмій ранку з міста не можна було виїхати через бої.
Читать на bykvu.com